Аграрії по всій Україні мають однакові проблеми: бюрократизм, «шахматка» на полях, вибагливі орендодавці, податки тощо. І тільки фермери Луганської та Донецької області стикаються із специфічними перешкодами у роботі, які викликані війною.

Важко уявити, але за 8 років війни ці проблеми залишають без рішення. У ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада» нещодавно почали поглиблено вивчати потреби аграріїв, що знаходяться близько до фронту. Які моменти більш всього заважають роботі та як їх планують вирішувати, в інтерв'ю Agravery розповіла директорка Агентства Регіонального Розвитку Східного Донбасу та координаторка ГС «Всеукраїнська Аграрна Рада» у Луганській області Лариса Бичкова.

Які хронічні проблеми властиві аграріям східних областей?

— Минуло лише три місяці, як ми почали поглиблено вивчати проблеми аграріїв Луганської області, та невдовзі будемо мати весь зріз проблем місцевого агросектору. З восени минулого року ми вже встигли об'їхати 35 господарств і можемо виокремити три «вузькопрофільні», притаманні лише Луганській та Донецькій області аграрні проблеми.

Перша — це розмінування полів, а більшість аграріїв, над якими ми тримаємо шефство, займаються рослинництвом. Друга — розміщення фортифікаційних споруд та європейський вал, які часто розташовані в полях, а третя — зруйнована логістична інфраструктура.

А як же обстріли? Часто доводиться під ними працювати?

— Наразі обстріли йдуть не так часто як у 2015−16 роках. Зараз спокійніше, та все ж трапляються, особливо від них страждають аграрії, які зовсім біля лінії розмежування. А щоб домовитися на час робіт припинити обстріли, ніхто не хоче нас слухати. Тож фермерам уже доводиться пристосовуватися. Усі їдуть працювати в поля на свій страх та ризик.

А ось з проблемою замінованих полів стикаються всі аграрії, по полях яких прокотилась війна з 2014 року. Наприклад, одному аграрію у Попаснянському районі розмінувати два поля по 100 гектарів коштувало півмільйона гривень.

Хто ж за це бере гроші?

— Є приватні фірми, які цим займаються. Державні структури чи міжнародно-технічна допомога це роблять, але дуже довго. Можна 4 роки чекати, коли поле розмінують повністю. А людям треба працювати сьогодні. Плату за оренду на землю ніхто не скасовував. Фермер, який вирішив витратити на це гроші, навіть не знав, що у нього є вибухонебезпечні предмети в полі. Віддати чималу суму змусило те, що його тракториста посікло уламками від снаряду, коли той працював із сівалкою в полі. Добре, що агрегат мав великий розмах і снаряд вибухнув відносно далеко від трактора. Після розмінування приватні фірми знайшли ще два снаряда, один з яких належав до часів другої світової.

Зараз ВАР з'ясовує точну кількість полів, які не можуть використовуватися через загрозу знаходження на них вибухових речовин. Коли ми зрозуміємо обсяг робіт, тоді ми вирішимо, яким шляхом йти до розмінування.

А що не так із фортифікаційними спорудами?

— Друга проблема — це розміщені в полях фортифікаційні споруди та проєкт «Стіна» на кордоні з Росією. Бліндажі, окопи, різного роду військові об'єкти ускладнюють ведення землеробства. Також «європейський вал» — це стіна на кордоні з Росією, що забрала по 50 метрів землі. Усього під цими об'єктами знаходиться, за приблизними підрахунками, 3000 га у Луганській області. Ми не проти цих споруд, але земля під ними знову-таки в оренді, а обробляти її не можна. Зі свого боку звертаємося до Міноборони, щоб держава викупила ці землі, і навіть порахували — це коштуватиме близько 103 млн гривень. Але держава поки що не йде на зустріч. Ми звичайно ж не зупинимося і продовжуватимемо лобіювати це питання через депутатів, щоб кошти на викуп були передбачені у держбюджеті.

Розкажіть про логістичні проблеми регіону.

— До війни всі логістичні ланцюжки були спрямовані у бік Росії. Наразі цей напрямок заблокований. Та залізниця, яка була раніше, не може використовуватися. Її шлях проходить через окуповані території. Щоб Луганська область могла нормально вивозити зерно, за допомоги залізниці, необхідно добудувати приблизно 48 км колій. За цифрами 2019 року на це потрібно було 5 мільярдів гривень.

Також із залізницею була пов'язана й інфраструктура, яка наразі не працює. Це і елеватори уздовж шляху, і станції перевалки зерна. Є величезні об'єкти зберігання, які не використовуються, тому що випали з логістичних ланцюжків. І подібних прикладів дуже багато. Потрібно ці сховища будувати по-новому, або продумувати та будувати залізничні колії.

Такий стан речей відкидає аграріїв Луганщини у 60−70-ті роки. Від цього страждає аграрний бізнес у Луганській області, тому що ми не можемо конкурувати з фермерами з інших областей. Місцевим аграріям доводиться перевозити більшу частину врожаю вантажівками. Зараз дороги стали кращими, їх підремонтували. Але вивозити зерно вантажівками дорожче на 500−700 гривень за тонну.

Місцевий бізнес сам почав будувати нові пункти перевалки зерна уздовж старої запасної колії, але вона одна і не може обслуговувати той обсяг, який потрібно вивозити після врожаю. У сезон фури стоять у черзі на розвантаження протягом місяця.

Які ще проблеми в аграріїв східних областей?

Ще одна нагальна проблема — це страхування врожаю. Наразі закон про агрострахування набув чинності, але з аграріями Луганської області не хочуть мати справу страхові компанії. Підкреслю, що не тільки з тими, хто працює на лінії розмежування, а з усіма аграріями області.

Через військові дії часто втрачається врожай. Може прилетіти снаряд, і, якщо пшениця стигла, то пожежа неминуча. Поля горіли у кожному господарстві. Знову ж таки військова техніка не звертає уваги на врожай і може поїхати засадженим полем.

Приплюсуємо сюди загальноукраїнські проблеми під час продажу землі: нотаріуси не зовсім справляються зі своєю роботою. Лісопосадки розростаються на поля, і нічого з цим вдіяти не можна.

Також є дефіцит кадрів, профтехучилища не справляються. У нас 6 аграрних училищ, проте вони мають застарілі підходи до навчання. Такий підхід веде до занепаду всього агросектору у східних областях. Спільно з міжнародними організаціями ми проводили майстер-класи для викладачів Сватівського ліцею. Були куплені трактор і деяке обладнання для того, щоб діти розуміли, врешті-решт, з чим вони будуть працювати по закінченню ліцею. До цього студенти навчалися на морально застарілому устаткуванні.

Як ще ВАР допомагає аграріям Луганської області?

— По-перше, це лобіювання інтересів аграріїв на законодавчому рівні. Ніхто так не розбирається в тонкощах роботи аграріїв як ВАР. Коли приїжджаєш у господарство, то найчастіше директор каже: «Нам нічого не треба, головне, щоб держава нас не чіпала». Але, коли ухвалюються закони, хтось має доносити до депутатів узгоджені позиції аграріїв, інакше приймаються відірвані від реальності закони. Наприклад, коли на горизонті з’явилася реформа ринку землі, то згідно перших редакцій закону, малий та середній аграрій міг залишитись без землі. І аграрії захвилювались, ВАР внесла 35 правок, що захистило середніх та малих аграріїв від втрати земельних ділянок, які обробляють.

Також нашим аграріям дуже допомагає юридична та бухгалтерська допомога від ВАР. Законодавство змінюється дуже швидко і слідкувати за змінами звичайний фермер не може. Разом з цим мало хто може найняти висококваліфікований персонал для документообігу.

Учасники ВАР можуть купувати добрива та паливо за оптовими цінами. До асоціації входить кооператив ПУСК, який надає можливість об'єднатися під час закупівлі необхідних МТР для роботи господарства. Також формуються великі партії продукції, які можна реалізувати за вищими цінами.
 

Понеділок, 7 лютого 2022

 

SaveUA_ukr

Партнери