Про зміни клімату, ситуацію на ринку агрохімікатів, особливості вирощування сільськогосподарських культур у південних регіонах та державне регулювання цін, спілкуємося з Володимиром Євтушенко, генеральним директором ПП «ТАВРІЯ».
Розкажіть про своє господарство та підхід до сівозміни.
Наше господарство обробляє 5 тис. га на півдні Дніпропетровської області, в умовах ризикованого землеробства. Працюємо в дуже жорстких природних умовах, маємо серйозні проблеми із опадами, нестачу вологи. Тому обрали відповідні культури для сівозміни: озима пшениця займає понад 50% посівних площ, сіємо озимий ячмінь, озимий ріпак, соняшник, а також горох, щоб покращувати якість ґрунту. Із нішевих культур сіємо просо, бо воно є стійким до посух. Від кукурудзи практично відмовилися через брак вологи, адже врожайність можна отримати лише на рівні 30 ц/га, коли у центральних регіонах вирощують більше 100 ц/га.
Цьогоріч дуже дорогий ріпак, чи будете збільшувати посіви цієї культури?
Ми воліли б збільшити посіви ріпаку, але саме у серпні місяці, коли його слід сіяти, маємо надзвичайно засушливі місцеві умови. Минулого року посіяли ріпак у повністю суху землю, майже 2,5 місяця не було опадів. Зернові озимі сіяли з 10 вересня по 30 вересня – отримали сходи, коли дощ випав, аж на кінець жовтня місяця, і сходи ріпака також. Тож посіви озимого ріпака дуже ризиковані, кожного року сіємо по 500 га, отримуємо врожайність до 20 ц/га. Цьогоріч олійна увійшла у зиму дуже ослабленою. Якою буде весна – ми не знаємо. Було б добре, якби вона видалася затяжною, щоб уникнути раптового сонця. Бо в останні роки в нас весни майже нема, зима швидко переходить у літо. З різким підвищенням температури повітря рослини на тлі нестачі вологи знаходяться в стресі, не розвиваються. На сьогодні це в нас найбільша проблема. Вона і раніше була, та зі зміною клімату умови стають схожими на Сахару.
Чи маєте зрошувальні системи?
Тільки минулого року почали реконструкцію старих зрошувальних систем: частково місцева ОТГ допомогла, решту мережі будемо робити власними зусиллями. Ми знаходимся біля Каховського водосховища, тому у перспективі є плани щодо зрошення, оскільки природні умови з кожним роком все гірше.
Які культури плануєте зрошувати?
Ми зробили закладку вишневого саду на 10 га минулого року, відповідно, під сад зробимо крапельне зрошення. Плануємо 400 гектарів відвести під зрошення дощувальними машинами і частково - під краплю. На вказаній площі будемо вирощувати інтенсивні культури, зокрема кукурудзу, спробуємо зрошення на пшениці і ріпаку. Тоді це вже буде гарантований врожай, буде сенс вносити більшу кількість мінеральних добрив, адже сонця в нас достатньо, щоб отримати високу врожайність.
Нещодавно уряд прийняв постанову про компенсацію 25% на зрошувальне обладнання, придбане у вітчизняних виробників. Чи ви зацікавлені купляти українську техніку?
Це гарна державна програма компенсації витрат на техніку, вона реально працює. Ми користувалися нею, коли купляли розкидач добрив, культиватор, і отримали компенсацію. Щодо зрошення, то побачимо, які національні виробники і що запропонують. Якщо українське обладнання буде відповідати технічним, технологічним вимогам, то ми обов’язково його візьмемо.
Чи складно відновлювати зрошення на орендованій землі?
В нас сьогодні інша проблема. Під землями, які у нас в обробітку, є родовища руд марганцю. І сьогодні гірничозбагачувальний комбінат викупає земельні паї у власників, які у нас в обробітку, і ми часом навіть не знаємо, що її уже викупили. Тобто нас ставлять перед фактом уже тоді, коли землю вилучають. Законодавство дозволяє власнику землі передати її під видобуток руди, після чого землю рекультивують і повертають – для нашого господарства це теж небезпека, про яку нас вчасно не повідомляють, тобто ми не захищені ніким. За останнім сценарієм, нас можуть і не поставити перед фактом, ми навіть не будемо знати, на яких полях відбудеться видобуток, лише умовно, бо площі видобутку руди постійно розширюються. Тим більше, що вона добувається відкритим способом.
Тобто всі ваші 5 тисяч гектарів в зоні ризику?
Так, майже всі. Видобуток руди розширюють, він розпочався ще з 60-х років, за цей час не тільки в нас, а і в інших господарствах вже розрито понад 12 тисяч гектарів землі. Процес триває, рекультивація або повернення землі відбувається дуже повільно, і саме головне, що при поверненні назад ґрунти виявляються в стані майже непридатному для сільськогосподарської діяльності.
Які законодавчі новації потрібні, щоб цю ситуацію змінити?
Якщо подивитись на обсяги здобутої руди, то така кількість Україні непотрібна. Відповідно, її добувають і продають закордон. Це вже не суспільна потреба, це комерція. Як вже йшлося, швидкість розробки землі з кожним роком тільки збільшується. Та я не думаю, що є можливість змінити ситуацію, оскільки видобуток і експорт руди чи продуктів її переробки - це надприбутковий бізнес.
Гроші вирішують все?
Так, там добуваються величезні кошти. Хоча якби ці землі лишалися під пшеницею та кукурудзою, думаю, вони б приносили не менший прибуток, і ґрунти були б збережені, і екологія була б кращою. Адже видобуток залишає по собі ями, змінює підземні потоки, впливає на екосистему регіону, затримує опади. Але так вже сталося, що відбувається руйнація чорноземів через видобуток руди, це не афішується, а ми як аграрії нічого вдіяти не можемо, це державна політика.
Чи давно ваше підприємство є членом Всеукраїнської аграрної ради?
Почали співпрацювати із ВАР минулого року. Та вже бачимо користь. Перш за все ми отримали дуже потрібні нам юридичні консультації. Був проведений кваліфікований семінар по земельним питанням з детальними поясненнями. Це те, що нам потрібно сьогодні. Аграріям слід об’єднуватись, і якраз ВАР бере на себе таку відповідальність. Тому що дуже багато питань у галузі. Те, що відбувається сьогодні на ринках мінеральних добрив, ЗЗР, мастильних матеріалів - це повна вакханалія.
Як аграріям виживати, коли селітра сьогодні коштує 28 тис. грн/т? Для того щоб отримати врожай, потрібно внести по 200 кілограмів на гектар, то тільки добрива будуть коштувати більше 5 тис. грн. Ціна пшениці без ПДВ становить 7 тис. грн/т. А ще потрібні витрати на паливо, заробітну плату тощо. Якщо у минулому році мінеральні добрива коштували близько 12 тис. грн/т, то зараз ціни в рази збільшились і не зупиняються. Коли ціни на добрива стабілізуються – невідомо, тож повинна бути якась структура, яка б займалася такими питаннями.
Чи потрібне державне регулювання цін, на вашу думку?
Сьогодні аграрний сектор – це локомотив української економіки. Джерело валюти і гарант продовольчої безпеки. Тому хто, як не держава, повинна сьогодні взяти управління в свої руки. Минулого року Україна вже вийшла на врожай 100 млн тон, був рекорд. А як його зафіксувати? Рекорд не сам по собі стався: було кредитування, працювала програма «5-7-9», відповідно, фермери мали змогу внести більше добрив, купити якісніше насіння, попрацювати з технологією, хтось обновив техніку. А якщо сьогодні державна програма кредитування працює, але є шалене зростання цін на добрива, паливо, то рекордного врожаю ніяк не буде. До того ж осінь видалася засушливою, і особисто я не бачив гарних посівів озимої пшениці, сходи були дуже слабими, з ними прийдеться працювати навесні, вони вимагатимуть посиленого живлення – тож треба, щоб добрива були за доступними цінами. Тому держава, якщо вона вже однією рукою дає, то і далі повинна не зупинятися, інакше сільськогосподарське виробництво піде на спад.
Джерело: Agravery.com
