Чому дозвіл на продаж землі іноземцям не вигідний країні та до яких наслідків може призвести такий крок, заступник голови ВАР Михайло Соколов розповів у своїй колонці на сторінках Економічної правди

Уряд вніс до Верховної Ради України законопроект №2178, яким скасовується дія мораторію на продаж с/г землі в Україні.

Його вже включили в порядок денний сесії та мають розглянути найближчим часом.

Однак згідно з ним, право купувати землю отримують компанії, які зареєстровані за законодавством України, але власниками яких можуть виявитися іноземці.

І уряд та іноземні організації в один голос наполягають на тому, що іноземні компанії повинні отримати право купувати українські с/г землі. Мовляв, це потрібно для того, щоб максимально підвищити ціну покупки с/г землі у пайовиків та їх спадкоємців, яких близько 7 млн.

Здавалося б, логіка залізна, а протести середніх і малих аграріїв спричинені лише їх особистим корисливим інтересом – небажанням конкурувати з іноземцями.

Тому можна не звертати на них увагу, як і на дані соцопитувань, які свідчать, що переважна більшість українців, включаючи пайовиків, також проти допуску іноземців на ринок с/г земель.

Але це не так. У залізній логіці є вада: від допуску іноземців пайовики та економіка нічого не виграють.

А от за відкриттям ринку по урядовій моделі справді стоїть меркантильний інтерес, але не малих та середніх фермерів, а аграрних олігархів, які продали частину своїх компаній іноземцям.

Питання життя та смерті

П'ять з шести найбільших аграрних холдингів України: "Кернел", МХП, "Агропросперіс", "Астарта", "Мрія" мають серед акціонерів іноземні компанії.

Якщо ринок с/г земель буде відкритий тільки для українців, вони не зможуть її купувати, тоді як їх чисто українські конкуренти землю купуватимуть.

Очевидно, що це ставить під питання майбутнє цих компаній, а значить, ціна їх акцій буде знижуватися, як і статки їх господарів-засновників.

Більше того: в довгостроковій перспективі вони будуть змушені або переорієнтуватися на переробку с/г продукції, або піти з аграрного ринку.

Нові господарі землі будуть суттєво відрізнятися від нинішніх пайовиків. Вони сконцентрують у своїх руках ділянки землі розміром з поле – 50-200 га, що збільшить їх ринкову силу.

Такі ділянки цікаві всім с/г виробникам, на відміну від самотнього паю з середнім розміром у 4 га посеред чужого поля.

У результаті холдингам доведеться віддати господарям землі всю земельну ренту, залишивши собі лише підприємницький дохід.

А як підприємці вони програють власникам середніх господарств, які особисто об'їжджають свої поля, перевіряють техніку, стежать за роботою співробітників, іншими словами, не страждають від проблеми агента – господар в середньому краще веде бізнес, ніж найнятий менеджер (агент).

Окрім допуску іноземців, великим холдингам необхідна ще і можливість придбати у власність земельний банк, аналогічний за розмірами тому, що вони обробляють зараз.

Звичайно, вони хотіли б більше, ніж дозволена урядовим законопроектом верхня межа – 200 тис га в одні руки, однак, і вона дуже велика.

Статистика показує, що країні було б вигідно обмежити їх апетити максимум 50 тис га. Справа в тому, що якщо у господарствах до 50 тис га в середньому зайнято 2,2 людини на 100 га, то у тих, хто перевищує цей ліміт, вже 1,1, тобто, в два рази менше.

Те ж саме і з доданою вартістю: вона становить 600 і 430 грн на гектар відповідно.

Суспільний інтерес

Очевидно, що в питанні допуску іноземців та обмежень на максимальний земельний банк, ми маємо конфлікт інтересів середніх і малих аграріїв з одного боку та власників великих холдингів з іншого.

Відповідно, ключове питання в тому що вигідно суспільству і країні.

Якщо піти шляхом відкриття ринку с/г земель для іноземців, чого, до речі, не робив жоден наш східноєвропейський сусід, то великі холдинги продовжать нарощувати свій земельний банк, поступово видавлюючи своїх малих конкурентів.

На кожних 100 гектарах, що підуть від середніх і малих господарств до холдингів ми втратимо, як мінімум, одне робоче місце.

При 20 млн га легально оброблюваних с/г земель, 60% яких обробляють середні господарства, мова буде йти про 120 тис робочих місць, а з урахуванням малих господарств, ціна питання перевищить 150 тис.

Якщо ж ми візьмемо всі 40,5 млн га українських с/г угідь то ціна латифундизації країни гарантовано перевищить 300 тис легальних і нелегальних робочих місць.

Однак справа не тільки в робочих місцях. Справа також і в податках – чим більше зайнято людей, тим більше податків надходить до місцевого бюджету і навпаки.

Крім того, середні і малі фермери живуть там, де розташоване їх господарство, тобто в селі.

Вони хочеш-не-хочеш виявляються занурені в його проблеми і всюди, окрім податків, підтримують місцеві школи, спортивні команди, ремонт доріг, все те, що прийнято називати соціальною сферою села.

Оцінити це в грошах складно тому, що про такі витрати ніхто не звітує. Однак є неформальний показник прийнятного рівня "соціального" навантаження – 100 грн з гектара. Що становить близько 1,2 млрд грн по всій країні тільки від середніх господарств.

Тож не дивно, що жити в селах, де працюють холдинги, в середньому, гірше, ніж в селах, де землю обробляють українські середні та малі аграрії.

Тому більшість пайовиків виступають проти дозволу іноземцям купувати землю.

Вони на власному досвіді знають, до чого це призведе. І що їх сумарні втрати виявляться значно вищими, ніж виграш у ціні землі. При цьому не важливо: продав ти сам свою землю чи ні, головне що її продали твої сусіди.

Україна – не Мадагаскар

Одним з найбільш яскравих світових прикладів провалу ліберального ринку землі є Мадагаскар.

Цей острів став символом негативних наслідків скупки с/г земель іноземними компаніями: зростання безробіття, загострення екологічних проблем і загрози голоду для більшості громадян.

Звичайно, в Україні цього не станеться. Але не тільки тому, що наші аграрії багатші своїх мадагаскарських колег, а в селі живе менше третини всього населення країни, а ще й тому, що українське суспільство цього просто не дозволить

Янукович на момент відмови від підписання Угоди про асоціацію з ЄС знаходився на піку своєї могутності, проте Україна угоду підписала, просто без нього.

Як показують опитування, від 80 до 90% усіх громадян країни проти допуску іноземців на ринок с/г земель.

Навіть якщо закон, що відкриє ринок с/г землі для іноземців, все ж таки буде прийнятий, він завжди буде знаходитись під загрозою скасування. Причому чим активніше буде йти процес скупки с/г земель іноземцями, тим більше невдоволення він буде викликати в суспільстві.

Тому вже в наступному електоральному циклі або ще раніше - як тільки буде прийнятий закон про референдум за народною ініціативою - він буде переглянутий.

Стратегічні інвестори дуже чутливі до подібних ризиків. Тому не дивно, що ніхто з них не заявив про свої плани інвестувати в українські с/г землі.

Вони прийдуть тільки тоді, коли переконаються, що шляху назад вже не буде.

Єдина можливість дати їм відповідні гарантії вже зараз - встановити в країні авторитарний режим, як у Китаї.

Деолігархізація відміняється

Підводячи підсумок сказаному, від відкриття ринку українських с/г земель для іноземних компаній виграють тільки наші аграрні олігархи.

Використовуючи дешевий ресурс, вони зможуть наростити свій земельний банк, тому не дивно, що і Кернел і МХП розпочали підготовку до розміщення своїх євробондів.

Україна та всі її громадяни заплатили високу ціну за появу олігархів в українській політиці і їх вплив на неї.

Аграрний сектор залишається однією з найменш олігархізованих галузей української економіки.

Зниження ліміту на концентрацію с/г землі в одних руках і заборона  допуску іноземців дозволило б деолігархізувати аграрний сектор.

З огляду на його роль в українській економіці, це стало б серйозним кроком вперед до деолігархізації всієї країни. Однак поки політична лінія партії і уряду веде зовсім в іншу сторону. Що ж, є ще час її поміняти.