У Запорізькій області пліч-о-пліч працює подружжя Цвігун. Своє селянське фермерське господарство «Ясени» вони створили у 1994 році. Починали працювати на 50 га, зараз обробляють 2500 га.
Чи легко працювати жінці в агросекторі, в чому її сила, а чого бракує, як вдається вирішувати проблеми та чим наповнені її аграрні будні, дізнаємося у членкині ВАР, керівниці СФГ «Ясени» Римми Цвігун. Як наголошує пані Римма, керівник господарства вона лише формально, насправді воно сімейне, де зараз працюють разом з чоловіком, сином та невісткою.
Розкажіть про свій шлях в агро та діяльність господарства?
— Від початку заснування господарства ми не сумнівалися, що наше майбутнє саме в агросекторі. Починали працювати невеликою командою однодумців, а зараз на підприємстві у сезон задіяно близько 40 чоловік. Маємо вагове господарство, власні сховища, склади, обладнання для первинної переробки, є власний парк сільськогосподарської техніки, тож постійно потребуємо працівників.
Наш земельний банк зріс з 50 га до 2500 га. Додам, що обробляємо землю за технологією No-till, тобто у нас нульовий обробіток ґрунту. Вирощуємо озиму пшеницю, озимий та ярий ячмінь, кукурудзу, соняшник, горох. У 2021 році вирощували олійний льон, відповідно до сівозміни вирощуємо і гірчицю. Якщо дозволяють погодні умови, також сіємо ярий або озимий ріпак.
No-till — це дещо «забута» аграріями технологія. Сьогодні її більше практикують у Південній Америці, США, а чому ви звернулися до нульового обробітку ґрунту?
— Перейшли на No-till через об'єктивні причини, а саме через недостатню кількість опадів. Для нашого регіону критичними є погодні умови. Мій чоловік протягом багатьох років веде спостереження за погодою та щомісячно вимірює опади. Були роки, коли середня кількість опадів за рік коливалась від 270 мм до 450 мм. Тобто ми працюємо у зоні ризикованого землеробства. Технологія No-till у посушливій рік дозволяє отримати кращий урожай, ніж за умов глибокої оранки.
Але це більше сфера роботи мого чоловіка. Я переважно займаюсь адміністративною роботою: працюю з орендодавцями, контролюючими органами, банками, заключаю договори щодо реалізації нашої продукції, закупівлі необхідного обладнання, техніки тощо.
У своєму господарстві ви практикуєте лише доробку продукції, але не переробляєте її. Чому так?
— Так, займаємось тільки доробкою до певних стандартів. У нас є спеціалізоване технологічне обладнання, але у поглиблену переробку не пішли. Певний час займалися насінництвом, проте з’явилася проблема з оригінаторами сортів. Якщо раніше ми платили роялті від реалізованого насіння, то зараз багато хто його намагається отримати від валу вирощуваного насіння. Обманювати я принципово не хочу, тому ми вирощуємо тепер насіння тільки для потреб власного господарства.
Свій урожай ви реалізовуєте на внутрішньому ринку. Як вдалось налагодити процес та чи плануєте експортувати продукцію?
— В останні 5 років ми реалізовуємо нашу продукцію через такий базис поставки, як франко-склад продавця. Придбали обладнання та техніку для швидкого та якісного відвантаження продукції, а також сертифіковані ваги. Найголовніше, маємо певну репутацію — наше підприємство знають як порядного партнера. Тож проблем зі збутом продукції не маємо, проблема в іншому — щоб її своєчасно забирали. На зовнішні ринки зараз виходити не плануємо. Адже вихід на зовнішній ринок потребує додаткових спеціалістів та часу.
Зараз багато аграріїв розповідають про своє господарство через соціальні мережі, однак сторінки вашого підприємства нема. Чому не використовуєте цей тренд?
— Так, у соцмережі ми не пішли, і нам особливо це й непотрібно. Адже наша репутація, яку ми напрацьовували десятиліттями, тепер працює на нас.
Чи важко бути жінкою-аграрієм? Дискримінації зі сторони чоловіків не відчуваєте?
— Важко бути фермером взагалі. Але мені подобається працювати в агросфері, я досить гармонійно відчуваю себе у цій стихії. Щодо дискримінації, то я її не відчувала ніколи. Комунікація для аграрії досить важлива, особливо обговорення нових технологій. А ці питання більше вирішує чоловік, я не приймаю участі, тому особливо і не спілкуюсь з чоловіками-фермерами. Я завжди приміряла тільки ті «погони», які я хотіла взяти. Ніхто їх у мене не забирав і не казав: «Риммо, може не бери їх, краще займайся іншим». У мене ніколи не було гендерної проблеми, ніхто мене не знецінював. Поряд зі мною чоловік, який цінує той напрямок роботи, який я виконую, а я ціную те, що робить він.
Як вважаєте, чи потрібна аграріям кооперація, громадські організації тощо?
— Відповідь однозначна: так! Скажу більше: громадська спілка «Всеукраїнська Аграрна Рада» стала для мене відкриттям. Досить часто аграріїв об'єднують заради певних політичних лозунгів, це одна справа. Зовсім інше — практична робота, саме її я побачила у діяльності керівництва ВАР.
Експерти «Розумної країни» доносять правильну точку зору, як до агропідприємств, так і до влади. Вони чують проблеми господарств і виводять їх на рівень держави. Тільки таким шляхом можна вирішити нагальні для нас питання.
Я вже не кажу про практичні вебінари, які проводить ВАР, саме там ми отримуємо інформацію не тільки з вузьких питань, а комплексну, яка стосується бухгалтерії, юриспруденції тощо. Завжди важливо бачити прив’язку між різними, на перший погляд, сферами діяльності. ВАР допомагає знайти практичні рішення для виходу з проблемної ситуації. Нехай це відбувається не так швидко, як хотілось би, але час «договорняків» уже має бути позаду. В Україні проблеми вирішуються двома шляхами. Перший передбачає наявність грошей та куплених домовленостей. Так, умовно кажучи, я вирішую своє власне питання, але що буде у сусіда, мене вже не повинно цікавити. Другий — ми діємо у рамках чинного законодавства. Саме цей шлях правильний, країна має позбутися такого явища як «договорняк».
