Відповідно до ч. 1 ст. 407 Цивільного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (землекористувач).

Це право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 407 ЦКУ (це право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб).

Отже, набувши право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб на умовах емфітевзису, емфітевт може використовувати земельну ділянку для сільськогосподарських потреб – ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва тощо.

Однак, на відміну від орендаря, емфітевт набуває ще одне право – право відчуження емфітевзису іншій особі шляхом укладення з нею договору купівлі-продажу, міни, дарування тощо. Причому земельний мораторій не забороняє відчуження емфітевзису. А власник земельної ділянки має лише переважне право на викуп права емфітевзису, що означатиме його припинення. І якщо власник земельної ділянки не здійснює викупу емфітевзису, то він не зможе запобігти його продажу іншій особі (стаття 411 Цивільного кодексу України).

Тому, у такому випадку, можливим є укладення з фізичною особою, яка набула право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, договору купівлі-продажу, міни або дарування цього права користування.

Натомість, право передачі в оренду права емфітевзису ні Земельним кодексом України, на Цивільним кодексом України, ні Законом України «Про оренду землі» не передбачено.

Інформація підготовлена

Юридично консультаційна служба Всеукраїнська Аграрна Рада разом з Шереметою Вітою