Сумісництво – це виконання працівником, крім своєї основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час в тій самій чи іншій організації або у громадянина (підприємця, приватної особи) за наймом (п. 1 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін’юсту та Мінфіну України від 28.06.1993 № 43).

Залежно від того, у того ж роботодавця працює працівник чи ні розрізняють:

1) внутрішнє сумісництво – робота на тому ж підприємстві поза основним робочим часом;

2) зовнішнє сумісництво – робота на іншому підприємстві з таким розрахунком, щоб робочий час не збігався з режимом за основним місцем роботи.

Обмеження для роботи за сумісництвом (згідно частини другої cт. 21 КЗпП) може бути встановлене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

На підприємствах, які не є державними, обмеження для роботи за сумісництвом можуть бути встановлені колективним договором або за угодою сторін.

Оскільки сумісники виконують свою роботу за межами основного робочого часу, потрібно враховувати режим роботи підприємств. Адже якщо на обох підприємствах режим роботи встановлений з 9.00 до 18.00 з перервою з 13.00 до 14.00, то працівник може працювати лише на одному з них. Тому найчастіше на роботу за сумісництвом приймають на умовах неповної зайнятості.

Особливість роботи за сумісництвом, а саме – її виконання у вільний від основної роботи час – обумовлює, як правило, необхідність встановлення індивідуального режиму роботи, неповного робочого часу.

Робота з неповним робочим часом є обов’язковою умовою для роботи за сумісництвом в організаціях державної форми власності (п. 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій» від 03.04.1993 № 245).

Облік використання робочого часу за сумісництвом ведеться окремо від обліку використання робочого часу за основною посадою.

Оскільки робота за сумісництвом здійснюється на умовах трудового договору, то при прийнятті на таку роботу необхідно укладати окремий самостійний трудовий договір в кожній організації (на кожній посаді, у разі внутрішнього сумісництва).

Етапи оформлення:

1. Особа, що влаштовується на роботу за сумісництвом в іншу організацію, має надати роботодавцю всі документи, необхідні для проведення відповідних кадрових процедур за виключенням трудової книжки, оскільки на осіб, які працюють за сумісництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи (абз. 3 п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 № 58).

Отже, працівник, якого приймають на роботу за сумісництвом на інше підприємство, окрім заяви про прийняття на роботу за сумісництвом, повинен надати роботодавцеві:

1) паспорт;

2) довідку про реєстраційний номер облікової картки платника податків (згідно з підпунктом 70.12.1 ст. 70 НКУ);

3) військовозобов'язані – військовий квиток (тимчасове посвідчення), а призовники – посвідчення про приписку до призовної дільниці (пункту 37 Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов’язаних, затверджений постановою КМУ №921 від 07.12.2016);

4) документ про освіту, професійну підготовку (якщо він потрібний для допуску до виконання певної роботи);

5) документ про стан здоров’я (висновок попереднього медичного огляду), якщо це передбачено законодавством;

6) інші документи на вимогу роботодавця (автобіографія, рекомендації, інші документи, що свідчать про отримання спеціальних знань, досвід роботи), окрім документів, які заборонено вимагати.

2. Укладення трудового договору, у т. ч. при прийнятті на роботу за сумісництвом (зовнішнє і внутрішнє сумісництво – однакові вимоги), оформлюється наказом власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу (ч. 3 ст. 24 КЗпП).

Підставою для видання наказу буде трудовий договір, укладений у письмовій формі, або заява працівника про прийняття на роботу з відповідною резолюцією керівника організації.

Наказ про прийняття на роботу може бути оформлено за типовою формою № П-1, на спеціальному бланку (так званому бланку наказів) чи на загальному бланку організації. У разі оформлення наказу за формою, відмінною від типової, важливо зберегти усі показники, необхідність яких передбачена типовою формою. Оформлення прийняття на роботу за сумісництвом вимагає виконання й інших кадрових процедур.

У наказі про прийняття на роботу необхідно зазначати умови щодо його строковості, за наявності відповідних підстав (ст. 23 КЗпП), встановлення випробування (ст. 26, 27 КЗпП), режиму робочого часу та вказати, що робота виконуватиметься на умовах сумісництва.

3. Працедавець надає в ДФС Повідомлення про прийняття працівника на роботу за формою, наведеною в додатку до Постанови № 413. Повідомлення надається незалежно від того, приймають на роботу зовнішнього або ж внутрішнього сумісника.

4. Працівника знайомлять з правилами внутрішнього розпорядку, колдоговором, правами та обов'язками, посадовою інструкцією, проводять інструктаж з техніки безпеки, протипожежної охорони.

5. Працівникові надають табельний номер, оформляють особову картку працівника (типова форма № П-2). Якщо це внутрішній сумісник, то йому як сумісникові дають окремий табельний номер і відкривають окрему особову картку.

6. У розділі IV «Призначення і переведення» особової картки працівника роблять запис про прийняття працівника на роботу та ознайомлюють його з цим записом (згідно з пунктом 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мін’юсту, Мінпраці, Мінсоцзахисту № 58 від 29.07.93 р.)

7. У трудовій книжці працівника прийняття на роботу за сумісництвом вказують за його бажанням.