Чи варто  очільнику рятувати  підприємство якщо воно знаходиться у кризі, та як стимулювати молодь до роботи у господарстві – розповідає голова ПА "Колос" Володимир Бусол.

ГС "Всеукраїнська Аграрна Рада" та Agravery.com продовжують проект “Обличчя аграрної України”, де ми будемо розповідати про тих людей, які кожного дня забезпечують нас та весь світ продуктами. Україна — один з найбільших виробників зерна, олійних та технічних культур. У нас виробляється багато молока, м’яса, овочів та фруктів. Але в обличчя знають, як правило, або власників великих компаній, або керівників невеликих екзотичних стартапів. Але основні обсяги виробляють не вони, а сотні середніх агрокомпаній, великих та невеликих фермерів.

Приватна агрофірма "Колос" розташована у селі Житні Гори Рокитнянського району Київщини. На площі у 1360 га вирощують зернові, олійні та бобові культури, голова господарства займає активну позицію допомогає односельцям та українським солдатам, що воюють на сході.  

Ви почали працювати на аграрній ниві ще з 80-тих років і ніколи не змінювати підприємство. Як вам це вдалось?

- Не зовсім так.  Я почав працювати у колгоспі робітником, а потім заступником голови тодішнього колгоспу «Колос» у 1982 році. Потім, у 1990 році, я, не зійшовшись у поглядах із тодішнім керівництвом, написав заяву і пішов працювати на базар, займався торгівлею аж до 2000 року. Коли той керівник, із яким я працював, загинув, там шість років працював інший керівник, який був фаховим агрономом, але його звинуватили у темних оборудках і звільнили. Оскільки я добре знав, як працює агробізнес, мені запропонували очолити "Колос". 

Я не дуже хотів, бо підприємство дісталось мені у боргах. Працівникам не виплачувалась зарплатня уже майже два роки, відпускні не нараховували. А мене прокуратура постійно викликала на допити по справах, до яких я не був  причетний. Річ у тім, що колишній очільник підписав договір із банком під  заставу підприємства і землі, домовився із темними махінаторами, які начебто хотіли побудувати у селі завод із випуску автомобілів. Він отримав у кишеню 40 тисяч доларів "відкату" за підпис, а подальша доля господарства його не надто обходила. Ми почали судитись із банком, адже на той час на місяць господарство мало виплачувати  тільки одних відсотків на мільйон гривень. Понад три роки судились, але справу виграли.

Як правило, такі підприємства засновники воліють закрити і не морочитись. Чи важко вам було відбудовувати його після таких фінансових негараздів, адже це велика відповідальність, чи не так?

- Я збрешу, якщо скажу, що це було неважко як психологічно, так і фізично. Таких збанкрутілих підприємств по Україні на той час були сотні, та й зараз вистачає. Мій принцип у цій ситуації був: не відступати". І уже за три роки роботи я повністю вибудував новий механізм, фактично відновив підприємство, працівникам було повністю погашено минулі борги. Потихеньку ми почали купувати нову техніку та обладнання, вийшли на рентабельність.

Як працюєте на сьогодні? Який земельний банк маєте та які урожаї отримуєте?

- Раніше мали 2100 га, а зараз – 1360 га землі. По минулому року отримали соняшника 36 ц/га, сої – 27 ц/га, а от пшениця була слабкою – мали близько 50 ц/га.  Могли б отримувати результати і вищі, проте через нестачу коштів не можемо  давати стільки добрив, скільки необхідно.

Тваринництвом не займаєтесь?

- Уже ні. Корів тримали до 2013 року, все думав, що ситуація у секторі зміниться. Але через наднизьку ціну від переробників від корів ніяких прибутків, хіба окрім гною, не  мали. Я все казав їм, аби давали за молоко хоч 3,2 грн, я ж в нуль виходив. А переробники тільки "гайки закручували", вирішив не змагатись і вирізати худобу, бо не хотів додаткових боргів. Доярки  теж не хотіли працювати – їм було вигідніше було тримати домашніх корів і вивозити молоко на базар до Києва. Так вони за тиждень могли заробити місячну зарплатню, хоча і на той час  вони заробляли по 5000-8000 грн.

Чому так суттєво скоротився земельний банк?

- Люди активно забирають свої паї, бо хочуть самостійно обробляти землю. Молодь повертається з міста, вважають, що вони можуть вирощувати, хоча є і ті, хто з освітою агронома, беруть паї бабусь та дідусів, працюють. Чому ні – хай пробують, аби тільки земля не заросла чагарником.

Молодь на фермі взагалі працювати не хоче? Як мотивуєте?

- Ні, бо професія, наче, не престижна. Тут мотивуй не мотивуй, а для молоді краще працювати охоронцем у супермаркеті, проте у столиці, ніж робітником ферми за ті ж гроші і у рідному селі. Попрацюють  тиждень, місяць і не хочуть – шукають кращої долі. А вибору у нас не багато. Ось позаминулого року працював хлопчина механізатором, зловив його перед самісінькими жнивами на пиятиці, звільнив. А минулого сезону вимушений був взяти назад, бо толкових фахівців у селі немає. Ми намагаємось зарадити: вчимо, пояснюємо технологічні операції, літературу по агрономії даємо читати, на семінари працівники виїздять, але кадрів дуже бракує.

Часто доводиться чути від господарів зі стажем роботи у часи Радянського Союзу, що тоді  було краще працювати, було більше гарантій і гарантій. Поділяєте цю думку?

- І так, і ні.  Приміром, раніше у нашому колгоспі працювало 500 чоловік, хай зарплатня була не надто велика, проте всі тримались, роботи вистачало та й село жило, ніхто на заробітки не виїздив. Зараз у нас працює чоловік 35-40, ще на сезонні тимчасові роботи набираємо чоловік 20. Коли я починав працювати у 80-тих роках,  то літр солярки коштував 5 копійок, а літр молока здавали по 30 копійок, виходить, могли придбати 6 літрів солярки. Зараз молоко у сусідньому господарстві здають по 8 грн, а солярка – 25 грн/л, тож це всього 300 грамів солярки за літр молока. Де шукати гроші, аби перекрити нестачу?

Ще одне порівняння –  за радянських часів, та й навіть на початку 90-тих за тонну зерна  можна було купити 4-5 тонн міндобрив. Зараз  за тону нітроамофоски чи діамофоски із доставкою  слід заплатити приблизно 16 тис. грн, а тонна зерна влітку коштувала 4700, а взимку максимум давали 6000 грн/т. Тільки на цих двох прикладах можна побачити, що навантаження на фермера зросло у десятки разів, а ще й податки. У нас 7 млн гривень щороку – це виплати орендної плати за землю, і майже 20% грошей за пайовиків мені потрібно заплатити військового збору, та ще й на прибутки підприємства заплатити податків. У середньому, з прибутку від вирощування культур  у 30 млн. грн близько 6 мільйонів йде у  державну скарбницю.

Кредити для поповнення оборотних коштів берете?

- Так, доводиться.  Якщо ще 2-3 роки тому у нашому районі кредити брали одиниці господарств, то зараз майже всі. Через недолугу державну політику у мене весною взагалі не залишається коштів ані посіяти, ані на зарплатню людям видати. Це ПДВ, яке ми зараз платимо, це якраз ці кошти, які у мене забирають і мені б вистачило аби дотягнути до наступного урожаю без кредитів. З кредитом все складно: якщо береш сім млн грн, то під 21%, і це мінімум додатково 1,7 млн грн, і ще на ці 8,7 млн гривень мені нарахують 20% ПДВ, тож кредит замість 7 мільйонів гривень сільгоспвиробнику обходиться майже у 10. І ще один мій біль – декілька років тому потрапив у оборудку із "Імперія Агро", вони "кинули" на 5,3 млн гривень, самі швидко збанкрутували, а ми та багато інших фермерів залишились і без коштів, і без посівного матеріалу, і без добрив. Але ми і не таке бачили, викрутимось. Хоча іноді здається, що держава робить навмисно, – обкладає нас податками так, щоб при відкритті  ринку землі вітчизняний виробник не міг нічого придбати, бо просто не  буде за що.

А от щодо технологічних підходів господарювання, як все змінилось за ці 20-30 років?

- Я б сказав докорінно. Подивіться, яка зараз надточна техніка, комбайни, сівалки, трактори, тай навіть вітчизняного виробництва техніка з’являється не гірша за іноземні аналоги. І плуги, і дискові борони просто класні за якістю, та й ціна нормальна. Ми з 2004 року у господарстві не оремо. Спочатку був відчутний спад урожайності, додайте до цього зміни клімату і перші тривалі посухи – на той час ми отримували по 15-17 центнерів зерна, кукурудза у серпні стояла вся біла, бо взагалі не було вологи. Зараз нові технології, насіння, і ми можемо впоратись із цією проблемою, приборкати будь-яку негоду. У радянські часи це здавалось фантастикою, а зараз – реальність, тільки б кошти були усе пробувати те, що компанії-інноватори пропонують.

Якщо у селі працює агропідприємство, то  воно часто здійснює соціальну допомогу місцевим мешканцям, робить пожертви на потреби армії.  Ви також підтримуєте цей тренд?

- Якщо держава не може нічим допомогти, то ми своїх у біді не кидаємо, односельцям допомагаємо чим можемо.  Коли почалась війна, то зібрали кошти і  купили на фронт мікроавтобус Volkswagen та й грошима близько 280 тисяч гривень допомоги передали на фронт.

 

Середа, 24 квітня 2019

 

Партнери